Мене з Альфредом трохи здивував той факт, що Sequoia виявила повну байдужість до інвестування в Zappos. І ми зв’язалися з фондом, щоб з’ясувати, що там сталося чи що пішло не так. Нам відповіли, що здобутки команди їх вразили, надто з огляду на невеликий колектив працівників і на те, що працювала вона кілька місяців, але Sequoia сумнівалася у тому, що з часом Zappos стане чимось більшим, аніж звичайною нішовою компанією. Вони б воліли бачили, як Zappos розвиватиметься та ростиме далі, й запропонували повернутися до нашої розмови за кілька місяців.

Започатковуючи Venture Frogs, ми планували, що в кожну компанію робитиметься лиш одне, початкове вливання, а через кілька місяців компанії передаватимуться серйознішим венчурним фірмам на зразок Sequoia, тому такий поворот із Zappos ставив нас у досить непросте становище.

Тепер нам треба було або знову вливати у Zappos гроші з нашого фонду або не робити нічого, і нехай ця компанія банкрутує собі на здоров’я.

Варіант з банкрутством Zappos краще відповідав нашій початковій стратегії та філософії інвестора: вкладатися в численні різні інтернет-проекти, розраховуючи, що третина з них зароблятиме гроші, третина працюватиме «в нуль», а ще третина вилетить у трубу. І Zappos усього лише опинилася в останній категорії.

— Що ти робитимеш із Zappos? — поцікавився Альфред. — Вирішувати треба вже сьогодні. Грошей у них залишилося днів на два, а Sequoia як мінімум ще кілька місяців і не подумає в них інвестувати. Їм подавай подальші успіхи.

— А якщо будуть успіхи, чи є гарантія, що інвестор дасть гроші? — спитав я.

— Гарантії немає, — відказав Альфред. — Але, думаю, вони радше погодяться, ніж відмовлять. Звісно, ризик є. Ми можемо дати Zappos грошей ще на кілька місяців, щоб протриматися до наступної зустрічі з фондом і обнадіяти хлопців, що з другого заходу Sequoia гроші таки дасть. Якщо ж не дасть, то ми опинимося в такій же ситуації, як зараз, але грошей у нас на той час стане менше.

Вибір був непростий. Якщо ми приймаємо рішення влити у Zappos додаткові гроші, це означає, що ми не зможемо інвестувати в інші компанії.

— Так, безперечно, ми збільшимо власні ризики. Це все одно, що поскладати яйця до одного кошика, — підсумував я. — Але мені подобаються наші хлопці. Вони вболівають за справу, готові працювати до останнього, і я б не сказав, що вони роблять це лише для того, щоби скоріше «наварити» грошенят. Люди по-справжньому зацікавлені створити щось «довгограюче».

— Що ж, коли ти вважаєш, що треба знову дати грошей Zappos, тоді нам доведеться проводити більше часу разом, щоб захистити наші інвестиції, — сказав Альфред. — Але тоді переведемо їх до інкубатора^[36].

У рамках інвестиційної стратегії нашого фонду ми з Альфредом вирішили запустити бізнес-інкубатор Venture Frogs, де надавали б офісні приміщення та послуги для інтернет-компаній. Це також дозволяло нам тісніше працювати з компаніями, що перебували в інкубаторі.

Ще раніше ми переговорили з власником будинку, де мешкали, оскільки в ньому ще залишалося чимало приміщень для здачі в оренду комерційним компаніям, і винайняли все, що в нього було. Одну частину орендованих приміщень ми вирішили відвести під інкубатор, а в другій улаштувати ресторан. Це дозволяло нам і людям з підопічних нам компаній взагалі не покидати будівлі. Отже, можна було працювати довше та старанніше.

Та була невеличка заковика: у приміщеннях інкубатора ще тривав ремонт.

— Авжеж, ідея непогана, — погодився я, — та інкубатор не буде готовий іще принаймні кілька місяців. І все буде вирішуватися саме в цих кілька місяців. Вони або створять компанію, або розвалять її.

— І що ти пропонуєш? — запитав Альфред.

Я став перебирати в пам’яті всі можливі варіанти.

— Цих вихідних ми святкуємо мій день народження, а за два тижні в нас Новий рік. Нехай одразу після свят переїжджають на мою квартиру. Поки офіси в інкубаторі під нами ще не готові, там вони й працюватимуть.

— Класна ідея.

Телефонний дзвінок (розповідає Фред)

Коли ми того дня після обіду пакували речі, несподівано задзвонив телефон. Це був Тоні. Він вирішив, що, мабуть, варто ще трохи профі-нансувати компанію, місяців три-чотири, але додав до цього дві умови:

— Вам доведеться перебратися до мого пентхауса в Сан-Франциско, і я збираЮся частіше долучатися до роботи компанії.

Доти ми просто раз на тиждень надсилали Тоні звіт щодо продажів, та ще якось він на пару з Альфредом заїЖдЖав до нас в офіс. А ми тимчасом бігали, як навіЖені, роблячи коЖен своє. Та цей дзвінок свідчив, що Тоні таки зміг роздивитися потенціал, закладений у Zappos.

Наше рішення визріло швидко.