Ми зібрали поЖитки і переїхали з Емерівілля^[37] до його квартири, і впродовЖ наступного року Тоні фінансував нас раз на чотири місяці. Спробуйте уявити, що ви Живете і не знаєте, чи матимете роботу через чотири місяці. Бо щоразу доводилося чекати останнього дня, щоб Тоні оголошував, продовжить Він інвестувати у компанію чи ні? На наше щастя, всі рази його рішення було позитивним. Тому протягом цих чотиримісячних циклів ми просто посилено намагалися досягти певних успіхів, чекали киснЮ на наступний цикл і знову з головою поринали у роботу, щоб домогтись якогось результату.

Так тривало весь рік. Ми й дня не стояли на місці.

Мої стосунки під егідою Red Bull (розповідає Тоні)

Серед моїх друзів кого тільки немає! З одними я лЮблЮ посидіти в барі. З іншими лЮблЮ ходити в кіно. У компанії ще когось полЮбляЮ працювати. Є ще такі, з ким подобається подорожувати. А є й такі, з ким залЮбки листуЮся, час бід часу спілкуючись з ними на тему, яких прийменників слід уникати в кінці речень.

Найтривалішими в Житті були мої стосунки з Red Bull. Нещодавно ми відзначили десяту річницю нашого співіснування. Найперша наша зустріч відбулася в нічному клубі в центрі Сан-Франциско (звів нас один спільний друг), де ми на славу розважилися, протанцювавши всЮ ніч поспіль. Із часом спектр наших спільних справ розширився, та й зустрічалися ми вЖе не лише в нічних клубах. ДумаЮ, що причина, з якої Red Bull так міцно вріс у мій побут — це його різноплановість і здатність пристосовуватися практично до будь-якої ситуації.

Red Bull залишається моїм відданим компаньйоном майЖе всЮди, хоч би де я був і що б робив: чи то посиденьки в барі, перегляд фільму, робота в офісі чи подорож горами. Та й зараз я цмулЮ Red Bull, сидячи і пишучи ці рядки поруч зі своїми друзями, які ніяк не второпаЮть, чого це мені закортіло поговорити про ці стосунки.

А зараз, під вечір, я думаЮ: не так уже й просто знайти хорошого компаньйона, який мирився би з твоїм життям, що схоже на калейдоскоп, який завжди підтримає тебе на дистанції. Якщо ви у змозі знайти компаньйона, з яким завжди хотілося б розділити сніданок і вечерю, який врятує вас від пообідньої коми в офісі, а також на останніх кілометрах марафонського забігу, який подарує вам задоволення і з алкоголем, і без -такі, скаЖу вам, раритети під ногами не валяються.

Як на мене, такі стосунки слід берегти мов зіницю ока.

Наближався мій день народження, і я хотів відсвяткувати його так, як ще ніколи не святкував. І вирішив, що хай там як, а я це зроблю.

За кілька місяців до того я освіжив старі зв’язки студентських літ, і в нас, як і за часів навчання в коледжі, знов утворилось ядро осіб із п’ятнадцяти, і ми почали збиратися разом по декілька разів на тиждень. Спершу ці зустрічі не мали ні конкретної мети, ні чіткого сценарію. Просто багато хто з наших уже мешкали в одному будинку, й тому такі спонтанні зустрічі ставали дедалі звичнішими.

Часом ми збиралися в когось удома, часом ішли всі разом до нічного клубу чи на рейв-вечірку. Помалу створили такий собі міні-соціум, будинок наш став місцем збору не лише тих, з ким ми дружили «безпосередньо», а й друзів наших друзів. Самі того не розуміючи, ми створили та вибудували цілий клан, і найчастіше місцем збору було моє помешкання.

Одночасно з тим як розросталася наша група, я зрозумів, що формування нових дружніх стосунків і поглиблення зв’язків усередині клану, який розростається, створює в кожного з нас відчуття стабільності й небайдужості до нашого спільного майбутнього. Мережа людських стосунків, що ми всі її відчували, робила нас щасливішими, і ми розуміли, що саме цього бракувало нам після випуску з коледжу. Це було щось таке, що ми, як і багато хто з людей, ненавмисне втратили, щойно отримавши диплом, і нам було невтямки, скільки всього загубили, аж поки, можна сказати — випадково, все повернули назад.

Я зробив собі «вузлик на пам’ять»: ніколи не втрачати того «кланового» відчуття, коли люди по-справжньому відчувають зв’язок одне з одним і кожен дбає про добробут інших. Що ж до мене, то все те плетиво людських стосунків — і їх число, і їхня глибина — було важливим елементом мого щастя, і я дякував долі, що в нас виник цей «клан». Вечірка, що я стільки місяців про неї мріяв, мала стати моїм подарунком членам нашого «клану».

Відколи ми продали LinkExchange, я дав собі слово завжди і повсюди сповідувати філософію, згідно з якою досвід — значно важливіший за матеріальні блага. Більшість людей вважали, що я мав би взяти й купити крутезне дорогезне авто, та мені вистачало моєї Acura Integra.

Я вже жив у квартирі завбільшки тисяча чотириста квадратних футів^[38] на сьомому поверсі нашого будинку, а кілька місяців тому дізнався, що на восьмому має продаватися пентхаус^[39] на три з половиною тисячі квадратних футів^[40]. Це було помешкання №810.

У мене не було ніякого бажання міняти квартиру, та коли я побачив планування квартири №810, то зрозумів, що мушу купити її, щоб перетворити на місце збору для нашого «клану». Квартира складалася з однієї маленької спальні й трьох тисяч квадратів відкритого простору. То було ідеальне місце для вечірок.