Спробувавши скрупульозніше проаналізувати те, що відбувалося, я зрозумів, що танцювати тут — це не одне й те ж, що танцювати в нічних клубах, де я зазвичай бував. Тут геть-чисто відсутнє зніяковіння чи відчуття, що людина танцює для того, щоб похизуватися перед іншими своїми танцями, натомість у нічному клубі ти завжди, як на оглядинах. У нічному клубі зазвичай танцюють одне проти одного. На рейв-вечірці ж практично всі присутні дивилися в один бік. Їхні погляди були спрямовані на ді-джея, який височів на подіумі та мовби перекачував свою енергію у натовп, що танцює. Я навіть був готовий думати, що танцювальники вклоняються йому, як божеству.

Усе приміщення загалом сприймалось як єдине, величезне й суцільне багатотисячне людське плем’я, а ді-джей був вождем цього племені. Здавалося, що не люди танцюють, а музика сама тече через усіх і кожного. Невпинний, безсловесний електронний ритм єднав биття наших сердець, синхронізував усі наші рухи. Здавалося, свідомість індивідів зливається в єдиний об’єднавчий розум мас, достоту як птахи збиваються у зграю, і зграя постає в наших очах єдиним цілим, а не сукупністю окремих птахів. Усі присутні у пакгаузі мали спільну мету. Ми всі були носіями одного колективного переживання у стилі рейв.

Тоді я ще не знав, але десять років потому дізнаюся, що дослідження щастєзнавців підтвердять: синхронні рухи разом з іншими людьми та усвідомлення себе частиною чогось більшого, ніж ти сам (і, як наслідок, тимчасове відречення від власної «самості»), — поєднання цих двох чинників посилює відчуття щастя в людей, а рейв — це просто сучасна версія масових переживань, схожих на ті, що їх переживали люди десятки тисяч років.

Одначе за мить завдяки пережитим відчуттям я прозрів. Прозріння пройшло через усе моє єство. І тієї миті я несподівано зрозумів усю привабливість техно. Я не міг слухати його так, як слухають музичне радіо. Я мав налаштуватися на стиль мислення, що досі був мені не притаманний, і лише потім впустити цю музику в себе. Неначе хтось подарував мені Розетський камінь^[43] техномузики, і жодні словесні пояснення не допоможуть мені зрозуміти його. Я мусив пережити це особисто.

І тієї єдиної миті я це відчув. Я пробудився. Я видозмінився.

Нарешті я зрозумів, про що та музика.

Отак наша банда стала завсідницею різних рейвів. Одні з них були величезні, на тисячі й тисячі люду. Інші — маленькі, на якихось півсотні осіб. Я розширив свої знання про рейв-спільноту і рейв-культуру. Дізнався, що абревіатура PLUR означає «мир, любов, єдність, повага»^[44] і що це таке собі замовляння, покликане допомагати людям почуватися та поводитись і в житті так, як на рейві.

На рейвах — і це частина культури — цілком нормально підійти до людини, якої ти геть не знаєш, і почати з нею розмову. На відміну від барів і нічних клубів, де до такої поведінки зазвичай вдаються хлопці, щоб кадрити дівчат, на рейвах люди щиро зацікавлені у тому, щоб краще пізнати одне одного — без причини, просто так.

Ідея PLUR і рейв-культура вплинули і на моє щоденне життя. Для мене це радше філософія: завжди бути відкритим для знайомства з людьми незалежно від їхнього вигляду і послужного списку. Кожен контакт із будь-ким і будь-де ставав можливістю, що давала додаткову перспективу. Всі ми люди за суттю своєю, та дуже легко забути про це у світі, що ним правлять бізнес, політика і соціальний статус.

Рейв-культура — нагадування, що світ міг би бути і кращим, а люди — цінувати людяність одне одного.

Я навчився почуватися комфортно, починаючи розмову з цілком незнайомими людьми, хоч би де я перебував і хоч би ким були ті люди. Про те, як я використовував цю стратегію в бізнесі, можна прочитати у книжці Іванки Трамп^[45] «Козирна карта: Граючи, перемагаємо в роботі та в житті»^[46].

Мій текст для книжки ІВанки Трамп

Особисто я терпіти не можу заходів із ««налагодження бізнесових стосунків». І, схоже, мета майже кожної такої події — прогулюватися й знаходити людей, з якими можна обмінятися візитками, надіючись зустріти когось, хто допоможе вам у бізнесі, в обмін на те, що ви так чи так допоможете йому. Зазвичай я намагаюсь уникати таких заходів і рідко ношу з собою візитні картки.

Натомість вважаю за краще просто розвивати стосунки і бачити в людях звичайних людей, незалежно від їхнього статусу в світі бізнесу чи навіть у належності до цього світу. Я переконаний, що в кожному без винятку є щось цікаве — вам треба лише зрозуміти, що ж це таке. Хай там як, я з’ясував, що цікавіше вибудовувати стосунки з людьми, які не належать до бізнесових сфер, бо вони майже завжди демонструють унікальні погляди і думки, а також тому, що такі стосунки зазвичай щиріші.

Якщо ви здатні щиро зацікавитися людиною, з якою щойно познайомилися, і спробувати вибудувати з нею дружні стосунки не для того, щоб мати з них зиск, то майже завжди стаєть-ся якась дивна придибенція, відбувається низка подій, і зрештою так чи інак це знайомство йде на користь вашому бізнесу чи особисто вам.