Усі сусіди мені відмовили, хоч і зробили це в найделікатніший спосіб. За кілька тижнів я видав друге число «Індика». Цього разу вдалося продати лише два примірники.

Я вирішив згорнути видавничу справу.

Вона забирала занадто багато сил і позбавляла моїх друзів грошей на обіди.

* * *

Ми з братом Енді нетерпляче чекали кожного числа журналу Boys’ Life і прочитували його від першої до останньої сторінки. Мій улюблений розділ був у самому кінці — блок рекламних оголошень, де можна було замовляти всілякі фантастичні штуки, що про їхнє існування я навіть не чув, але знав, що колись і я таке матиму. Яких там лише не було мудрих пристроїв і новинок (я дуже довго думав, що «новинка» означає «щось дуже-дуже класне»), навіть конструкторський набір, що перетворював банальний порохотяг на міні-катер на повітряній подушці.

Проте найбільше мене цікавила реклама на звороті обкладинки, де було зображено різноманітні бонуси, що їх можна було отримати, продаючи вітальні листівки. Здавалось би, що тут складного: ходи собі по сусідах, продавай їм різдвяні поштівки (вони потрібні кожному, запевняла реклама), заробляй купу балів та витрачай їх собі на скейтборд або іграшки, яких я не мав, але тепер хотів мати.

Отож я вирішив замовити кілька зразків привітальних листівок і каталог, які прибули через тиждень. Були літні канікули, і часу на те, щоб ходити від дому до дому, було більш ніж досить. Свій обхід я почав із сусіднього будинку.

Двері мені відчинила жінка, і я показав їй каталог, де були різдвяні листівки на будь-який смак. Жінка резонно зауважила, що зараз серпень, і ще не пора витрачатися на листівки до Різдва. Сперечатися тут не випадало. Який же я був дурний, продаючи у серпні різдвяні листівки, тож мій перший клієнт був і останнім.

Я повернувся додому і спробував придумати бізнес-ідею, що сезонність не мала би для неї такої великої ролі.

* * *

У початкових класах у мене був найкращий друг на ім’я Густав. Зазвичай ми все робили разом, довго сиділи один в одного вдома, розігруючи різні сценки для наших батьків, навчали один одного секретних мов і шифрів, а раз на тиждень ночували один в одного.

Якось Густав позичив мені книжку «Безкоштовні товари для дітей». Це була найпрекрасніша з усіх книжок. У ній пропонувалося сотні речей, цілком безкоштовних або вартістю менше долара, що їх могла замовити дитина. Скажімо, безкоштовні мапи, ручки за півдолара, дармові наліпки для бамперів, а також безплатні зразки продукції. Щоб отримати обрану річ, потрібно було надіслати лист на конкретну поштову адресу, що залежала від пропозиції, вклавши у нього КВАМ (як я дізнався, ці літери означали «конверт із власною адресою та маркою»), а в разі потреби — і чек на суму не більшу долара. Ми з Густавом перегорнули весь каталог і замовили все, що здалося нам вартим уваги.

Повернувшись додому після десятихвилинної одіссеї з різдвяними листівками, я взявся переглядати розділ оголошень у Boys’ Life і побачив рекламу набору для виготовлення значків, що коштував з півсотні доларів. За його допомогою можна було переносити на значок будь-яку фотографію чи малюнок, а потім причепити на сорочку. Але заготовка для такого значка коштувала двадцять п’ять центів.

Кинувшись до стелажа, я схопив книжку, що кілька років тому позичив у Густава й так йому і не повернув, і взявся шукати, чи не пропонує котрась із компаній фотозначків. Жодної схожої пропозиції там не було.

Розхвилювавшись, я надрукував листа до видавництва, що видало цей каталог, назвався бізнесменом, який уже не перший день має справу зі значками, і поцікавився, чи не могли б вони вмістити інформацію про мене у каталозі, що вийде наступного року. Щоб розвіяти останні сумніви стосовно легальності мого бізнесу, я приписав у зворотній адресі: «Відділ БДТ». Мовою моїх шифрів БДТ означало: «безкоштовних дитячих товарів». Адресувалася моя пропозиція дітям: ви присилаєте фотографію, конверт із власною адресою та однодола-ровою маркою. Я перебиваю фото на значок і відправляю замовнику в конверті, що він його прислав. Мій прибуток з одного замовлення — сімдесят п’ять центів.

Місяців за два надійшла відповідь від видавця. Мені повідомили, що мою пропозицію відібрано для публікації в наступному каталозі. Тоді я сказав батькам, що хочу замовити набір для виготовлення значків за п’ятдесят доларів, і мені потрібно ще півсотні витратити на заготовки, але я поверну ці гроші, щойно отримаю першу сотню замовлень.

Думаю, батьки не дуже вірили, що я отримаю свою сотню замовлень. Їм уже доводилося слухати моє патякання про те, як я зароблю купу грошей, продавши сто примірників «Індика» чи зібравши сто замовлень на вітальні листівки з Різдвом. Та я й далі приносив зі школи найкращі оцінки, тож думаю, вони дозволили мені купити цей набір і заготовки радше як нагороду за навчальні успіхи.