Люди уявляють собі Веґас однобоко, та завдяки тому, що в мене там живуть батьки, я знав: у цьому місті є не самі лише казино, Лас-Веґас-Стрип^[68] і стриптиз-клуби. Трохи поміркувавши, я зрозумів, що як ми туди переїдемо, то світ не завалиться, і дружина, дякувати Богу, думала так само.

Веґасівська історія від Акі

Мені завжди подобаВся Сан-Франциско, я дуже лЮблЮ район Затоки. Тому важко сприйняла новину про переїзд компанії в Лас-Веґас. ДумаЮ, що не лише мене лякала перспектива покинути тут друзів, родину, і в наших головах крутилося нав'язливе: «Ми що, таки справді переїжджаємо?»

Але компанія — це не чотири-п'ять осіб, і навіть не десять-двад-цять. Нас було дев'яносто, і за час спільної діяльності (та спільних розваг) між багатьма з нас встигли зав'язатися міцні стосунки і навіть дружба.

Я зрозуміла, що у Zappos є щось унікальне, коли роззирнулася та побачила, що всі мої друзі, так чи інак, стали й моїми колегами. І тоді я зважилася на переїзд. Мало хто з наших мав у Веґасі родичів чи знайомих, проте наша родинна згуртованість, що виникла ще в Сан-Франциско, була гарантією того, що й після переїзду, на новому місці, у нас одразу з'являться і друзі, і родина.

Тепер, пригадуючи ті часи, я починаю розуміти, що по-справжньому важко було нам усім. Та за роки, що минули, ми вкоренилися на новому місці — і ось ми тут, досі всі разом.

Веґасівська історія від Маури

Я працювала у Іорроз уЖе близько півроку, коли анонсували переїзд.

Моя перша реакція: «Дідька вам лисого! Не поїду ні в який Лас-Веґас!»

Але після першого шоку ми почали спілкуватися на тему переїзду, і з'ясувалося, що багато хто в компанії був би не проти змінити місце. У мене почали виникати суперечливі думки, а згодом я сказала собі: «Чому б і ні?»

Я знала, що лЮблЮ компанію та роботу в ній, то чому би не спробувати? А як щось не зростеться, я завжди змоЖу повернутися.

Щойно я побачила нашу нову будівлю у Лас-Веґасі, в мене виникла думка про те, що вона ніколи не заповниться. Споруда була настільки більша за наш сан-франциський офіс, що хоч би скільки народу в ній перебувало, вона весь час здавалася порожньою. Новий офіс іще не було закінчено, телефони — ще не підключено, і нам доводилося спілкуватися винятково електронною поштою.

Тепер, коли минуло майже п'ять років, ми займаємо дві будівлі, кожна з яких іще більша за ту, найпершу. То були чудові часи, і, вважаю, той факт, що я досі ще тут, чудово це підтверджує!

Хоч заднім числом це й здається очевидним, але, мабуть, найбільшою перевагою переїзду до Веґаса було те, що тут ніхто не мав друзів за межами Zappos, тому після роботи ми були змушені (скажімо так) підтримувати стосунки одне з одним. Це була розкішна пора! Всі ми починали новий розділ нашого спільного життя і водночас формували нову соціальну мережу. Ми разом працювали і разом веселилися практично весь свій час, крім годин, коли спали.

У Сан-Франциско ми завжди говорили, яка важлива для компанії культура — переважно тому, що не хотіли повторити помилку, якої я припустився у ЬіпкЕхсНа^е, коли вся тамтешня культура зійшла нанівець.

Тепер, коли ми жили у Лас-Веґасі, де можна було розраховувати лише на себе самих, підтримання корпоративної культури стало для нас пріоритетом першої ваги, навіть важливішим за роботу з клієнтами. Ми вважали, що коли в нас усе буде гаразд із культурою, то й створення бренда, в центрі якого стоятиме найвищий рівень обслуговування покупців, відбудеться само собою, без надзусиль.

А щоб культура наша була сильною, ми мали точно знати, що наймаємо лише таких людей, з якими нам буде приємно і поза роботою. І вже потім, значно пізніше, чимало першокласних ідей з’явилося на світ саме під час приємних посиденьок у місцевому барі.

Якось увечері ми компанією (осіб із десять) сиділи і спілкувалися про те, як нам і далі брати на роботу лише тих людей, які відповідали би культурі Zappos. Серед нас було й кілька новачків, тому я кожного з них попросив поділитися своїми думками про нашу корпоративну етику. Всі решта теж висловили своє бачення.

Коли всі висловилися, в мене виникло відчуття, що новачки чудово вловили сутність нашої культури.

— Шкода, що ми не записали останніх двадцяти хвилин розмови, щоб можна показувати їх усім новачкам, — пошкодував я.

— Так, — кивнув хтось із нашого гурту. — Це було б дуже круто.

— Але ми могли б занотувати все і видавати це як інструкцію для всіх претендентів на посади, — включився у розмову хтось інший.

— А знаєте що? — сказав я. — Треба нам попросити всіх наших співробітників, щоб написали зо два абзаци про те, що означає культура Zappos особисто для них, а потім збити все це в книжку.

Отак і народилася ідея Книжки Культури Zappos, і книжка ця відтоді стала невід’ємною частиною компанії. Ми щороку її перевидаємо і даруємо людям, які звертаються до нас у пошуках роботи, нашим постачальникам і навіть нашим покупцям.