Наприклад, один із найскладніших викликів на нашому шляху полягав у тому, що ми у стислі терміни мали набрати велику групу лояльності клієнтів. Нас тоді було троє, і ми просто фізично не могли достатньо швидко проводити співбесіди. І тут нашого Тоні осяяла божевільна ідея (а Тоні взагалі таке обожнює), і він каже: а чому б нам замість традиційного ярмарку вакансій та й не запросити геть усіх пошукачів, улаштувати таке собі бліц-побачення?

Моя перша реакція була: ні, чорт забирай, це ніколи в житті не спрацює, а ще у мене піде цілий місяць, щоб усе це спланувати і довести до тями! Але відкритість є відкритість, та й, правду кажучи, кращого плану ми не мали, тому вирішили ризикнути. Почали з найпростішого: дали оголошення в газети, прийшли кандидати, прослухали презентацію Zappos та інформацію про роботу, а вже тоді до справи долучилися шестеро працівників компанії. Вони спілкувалися з кандидатами, відводячи по п’ять хвилин на брата. Наш розрахунок був простий: відсіяти всіх, хто точно не підходить Zappos, а вже з рештою провести повноцінне інтерв’ю.

Погрішностей, звісно, вистачало, проте справу таки почато. Потім настала черга іншого, хоч і бентежного, виклику — тонке налаштування процесу, збільшення його ефективності та надання йому фірмових, суто «заппосівських» рис. Протягом року на презентаціях Zappos почала лунати танцювальна музика, з’явилися напої та закуски. Презентації стали інтерактивними й не позбавленими сюрпризів: одна частина була ознайомча, а інша нагадувала комічні скетчі. Люди розповідали про себе всім присутнім, ділилися смішними випадками з власного життя (до речі, не найгірший спосіб роздивитися у групі потенційних лідерів), були також моменти в дусі «шоу Опри», коли ми роздавали призи (сувеніри від Zappos) «тим, кому пощастило». У тій частині, під час якої відбувалася співбесіда/побачення, ми використовували старомодний кухонний таймер, і коли п’ять відведених на спілкування хвилин добігали кінця і кандидат мав переходити до наступного інтерв’юера, ми сигналили «Бзззззззззз!» і як один горлали «Далі!».

Кадрова команда, що день у день росла, енергійно та захоплено взялася покращувати ярмарок вакансій, робити його веселішим, дієвішим, більше насиченим культурою Zappos. Це просто вражало. Дух Zappos швидко охоплював усе, що ми робили, і поширювався навіть на переговорні кімнати з тематичними інтер’єрами, де претенденти на працю могли скоріше подолати хвилювання, правдивіше відповідали на поставлені запитання та мали більше простору для розкриття своїх характерів і творчих здібностей.

Корпоративний дух проник навіть в інструкцію для новачків. На результати місячного тренінгу — власне, на причини, через які людину може бути звільнено протягом перших тижнів роботи у компанії — доводиться певний час чекати. Та про неприємні речі починають говорити першого ж дня. Так, це важлива інформація, і нічого не вдієш, її доведеться доносити, але ж як це зробити по-нашому, лише так, як можливо у Zappos, і більше ніде? Дякувати Богу, що в мене в команді було двоє фанатів Saturday Night Live^[89]! Ми «позичили» образи кількох відомих й улюблених героїв — учасників цього шоу, та передавали різні повідомлення у напрочуд безшабашній, кумедній манері, розігруючи жартівливі сценки.

Можна було б навести чимало інших прикладів, але досить сказати, що п’ять років потому, коли я бачу свою команду і те, чого ми досягли у Zappos, мене переповнює почуття неймовірної гордості! Це справжній кайф! Проблема, коли хтось перегоряє, гине від нудьги, не отримує достатньої уваги чи на стіни дереться від остогидлої роботи, полягає не так у самій роботі, як у правилах гри, що їх приймають люди у процесі праці.

Нехай ваші колеги ризикують і пробують усе нове. Щось спрацює, а щось — ні, і це зовсім не страшно. Дайте людям сповна віддаватися власній роботі. Хтозна, а раптом вам трапиться феноменальний програміст, який до того ж іще й рок-музикант — допоможіть розкрити у вас цю грань його творчої вдачі.

Коли люди скаржаться, що їм аж зле стає, коли в понеділок уранці треба йти на роботу, я думаю, що все це від віри у те, що часточка їхнього «я» залишається вдома. Чому б не поглянути, що станеться, коли ви звернетеся до своїх працівників, закликаючи принести в офіс усі їхні таланти, й винагороджувати їх не за те, що вони роблять усе, «як усі», а за нові ідеї, дух авантюризму і творчу жилку, за нестандартне мислення і намагання бігти перед паротягом?

То як, побачили, що у житті завжди є місце гепі-енду, так? А я й далі опікуюся добором кадрів, щодня проводжу з людьми співбесіди — і я обожнюю свою роботу!

Зразки запитань під час співбесіди у Zappos

Претендент на посаду схильний мислити й діяти нешаблонно.

• Наведіть приклад, коли на попередньому місці роботи Вам випадало мислити й діяти нестандартно.

• Назвіть найкращу помилку, що Ви її припускалися на роботі. Чому вона найкраща?