Запитайте себе: чи подобається людям працювати зі мною? Як я можу покращити стосунки з ними? Які нові відносини можна створити в компанії, не обмежуючи коло спілкування колегами по роботі, яких ми бачимо щодня? Чим я захоплюю людей, з якими підтримую взаємини? Як можу зробити стосунки відкритішими та чеснішими? Як можу я покращити процес комунікації з іншими людьми?

У Zappos ми постійно наголошуємо на значенні корпоративної культури, адже ми не лише команда, а й родина. Ми хочемо створити дружнє, тепле і цікаве середовище. Наш принцип — заохочувати розмаїття ідей, думок і поглядів.

Найкращі серед лідерів — ті, хто веде за собою, надихаючи власним прикладом, а також водночас є членами команди та її ватажками. Загалом ми вважаємо, що найкращі ідеї та рішення — це ті, що їх пропонують знизу люди з «лінії фронту», які перебувають найближче до проблем і до клієнтів. А роль менеджера — ліквідувати перешкоди і створювати умови для успішної праці підлеглих. Себто найкращі керівники — це слуги-лідери^[91]. Вони служать тим, кого ведуть.

У разі виникнення проблеми найкращі члени команди беруть відповідальність на себе, щоб команда і компанія могли успішно працювати. Найкращі члени команди позитивно впливають одне на одного і на кожного, з ким перетинаються. Крім того, вони намагаються не допустити жодних виявів цинізму і неприязних стосунків. Це й зрозуміло, бо найкращі — це ті, хто прагнуть гармонії з усіма, з ким їм доводиться взаємодіяти.

На наше переконання, найкращими є ті команди, де люди не просто співпрацюють одне з одним, а ще й взаємодіють за рамками суто службових стосунків. Чимало блискучих ідей, що народилися в компанії, були прямим наслідком неформального спілкування працівників у вільний від роботи час.

Скажімо, задум написати книжку про нашу культуру виник під час невимушеної балачки за межами офісу.

Та ми більше, ніж просто команда: ми сім’я. Ми наглядаємо одне за одним, дбаємо одне про одного, готові гори зрушити задля колег, бо віримо і довіряємо одне одному. Ми разом працюємо, але ж і розважаємося теж разом. Наші стосунки сягають далеко за межі типових «виробничих», що їх можна спостерігати в більшості інших компаній.

Запитайте себе: що я роблю для того, щоб посилити

в команді «чуття ліктя»? Як заохочую людей частіше виявляти ініціативу? Як заохочую їх не боятися відповідальності? Що я можу зробити, щоб члени моєї команди почувалися і командою, і родиною? Як можна вибудувати тісніші стосунки з членами моєї команди і на роботі, і поза нею? Я прищеплюю відчуття команди і родини лише в межах нашого відділу чи поширюю це на всю компанію? Чи здатен я бути уособленням здорового командного духу?

Будуйте здорову команду і родинний дух (розповідь Робін П.)

Мій чоловік загинув у грудні 2007 року за трагічних обставин. Страшно було уявити, що чекало на нас — наших дітей, мене, всю нашу родину.

Коли отримала ту звістку, мене мов заціпило, але треба було комусь зателефонувати. І я подзвонила, але, хоч як це дивно, не родичам. А своєму роботодавцю — Zappos.com. Цей не бозна-який вчинок розкрив мені очі на тісний зв’язок, що існував між мною, моїми колегами по роботі та культурою Zappos. По суті наша компанія була для мене другим домом.

Я подзвонила до своєї начальниці, вона зрозуміла, яка в мене істерика, поспівчувала, заспокоїла, як могла, і дала пораду, що мене втішила. Вона запевнила, що я не мушу нічим перейматись, а маю подумати про дітей і про себе, а як щось буде потрібно, щоб я обов’язково телефонувала їй, навіть серед ночі. Коли вона продиктувала мені всі свої телефони, я зрозуміла, що слова її цілком щирі.

І хоч би що означала для мене Zappos раніше, те, що компанія зробила після смерті чоловіка, вразило мене раз і назавжди. Мене запевнили, що я не повинна поспішати виходити на роботу, і самі зголосилися посприяти з похороном. Мої родичі зроду-віку не стикалися з такими жестами з боку роботодавця. Я ж тоді просто всміхнулася і сказала:

— Чудово! Отака наша Zappos!

Коли я знову вийшла на роботу, то почувалася ні в сих ні в тих, адже не знала, що казатимуть мені колеги. Та нервувалася недовго. Весь час був хтось, хто міг вислухати, поспівчувати, посидіти поруч, коли я пускала сльозу, або ж і обійняти. І колеги, і менеджери дали достатньо часу, щоб загоїлися мої рани; вони підтримали мої сили, щоб я й надалі залишалась повноцінним, цілком працездатним членом команди.

Так, найбільшим подарунком від моєї другої сім’ї — від компанії Zappos — стала дружня підтримка. Zappos була моїм притулком та оздоровницею, що дала все необхідне, аби я продовжувала жити далі.